Мені 18 років. Звати Ольга. Прізвище не повідомляю… Ось вже два роки як я хвора на СНІД. В лікарні я не сама, тут у мене такі ж подруги та друзі. Тепер на все дивлюсь по-іншому, ніж раніше.
Навіщо ви, дорослі, нас, дітей своїх, «під танк» кинули? Навіщо зім’яли сексом, «порнухою», наркотиками? Ми були ще дітьми, а вже «папаші» тягнули в постіль. «Мамаші» отримували за дітей гроші. Ви, винні в наших хворобах та наших смертях! Вам хотілось «розслабитись. Ви розвели «голубих», ви заохочуєте порнуху. Проповідуєте «вільні зв’язки», афішуєте «режисерів-гоміків», ви лілеєте все оце, задовольняєте своє біснування. А ми вмираємо!
Ми поволі вмираємо, і не треба брехати, що нічого з нами не трапиться, що ми будемо жити… У нас не буде кохання, не буде сімей, ми не народимо дітей. Ви розумієте, що відбувається з нами, поколінням, яке прийшло після вас?! Ми ще живі, та нас вже немає. Нас лишили дитинства і відібрали наше майбутнє. Коли я зустрічаю на вулиці людей похилого віку, дивлюсь на них, мене охоплює незрозуміле почуття, не знаю, з чим його порівняти. В ньому образа, злість, безвихідь, страх, заздрість, безсилля і неможливість щось поправити, змінити. Пізно. Ми не знали, що означає любов, не знаємо понять «сором», «моральність», «ганьба». Все це зникло зі школи, з життя. Але ж ви це знали?! Ось ви доживаєте до семидесяти років, до вісьмидесяти, більше, а ми не доживемо! Ми помремо молодими! За що? Чому? Четверо моїх друзів, учорашніх школярів, померли. В моргах лежать холодні. Ми вже хоронимо один одного…
Чому ви нас не попередили з вашим «безпечним сексом»? Нам хочеться жити! Краще б нам цілину орати, трактора водити, аніж в іномарках помирати від СНІДу. СНІД та сифіліс стали у молоді чимось ніби нежить.
Я боялася чоловіків, а тепер нічого не боюсь, мені тепер все одно. Нехай вони мене бояться, бо коли поведуться вільно, отримають «нагороду»… Ми були маленькими, не знали, як народжуються діти, думали, що находять їх у капусті чи приносять лелеки. Нехай би продовжували знаходити у капусті, не знати би нам нічого іншого якнайдовше.
І ніхто вас не буде судити за нас. Ви ж нікого з нас власноруч не вбивали. Ви розтлівали нас, ви «відкривали» нам очі в школах, як «добре» «Цим» займатися не в підвалах, а «цивілізовано», і демонстрували фільми, давали брошури. Таких насильників зараз не судять, їх заохочують, вибирають у владу. Ви продовжуєте це робити з іншими дітьми, які молодші за нас. Зупиніться!
Яка була б я тепер вдячна тому, хто вирвав би у мене з рук цигарку, хто відшмагав би мене кропивою по задньому місці, коли мене ще можна було спасти, витягнути «з-під танка».
Допоможіть тим, хто вболіває за народ, зупиніть те, що відбувається скрізь. Прийміть закони і забороніть порнорекламу, порнолітературу, фільми, наркотики, горілку. Ми гинемо, і ви також.
Хто там на танку? П»яні, «голубі», «вільні» від сором’язливості? Ми під ними… Нас переїхали. Все!
Добавить комментарий